Серед численних сторінок історії української суспільно-політичної думки XIX століття особливе місце посідає Кирило-Мефодіївське товариство (також відоме як Кирило-Мефодіївське братство). Ця перша українська таємна політична організація стала якісно новим етапом у переході від культурницького, етнографічного етапу національного відродження до політичної боротьби. Створене в Києві наприкінці 1845 — на початку 1846 року, братство об’єднало найяскравіших представників української інтелігенції, які усвідомили глибину національного та соціального гноблення в Російській імперії та запропонували власне бачення майбутнього слов'янських народів.

У цій першій частині експертного огляду ми детально розберемо ключові постаті засновників організації, їхні ідейні засади та коло перших однодумців, які заклали фундамент модерної української нації.

Ідейні витоки та фундатори товариства

Поява Кирило-Мефодіївського братства не була випадковою. Вона стала результатом накопичення інтелектуального потенціалу в Наддніпрянській Україні, на який вплинули ідейні пошуки Європи, романтизм, а також усвідомлення необхідності ліквідації кріпацтва і самодержавства.

Ініціаторами створення та безпосередніми засновниками організації виступили кілька видатних діячів, кожен з яких привніс у спільну справу унікальний досвід і світогляд:

  • Микола Костомаров (1817–1885) — історик, етнограф і письменник, ад'юнкт-професор Київського університету. Саме Костомаров став автором основних програмних документів товариства («Книги буття українського народу» та «Статуту Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія»). Його концепція спиралася на ідеї християнського гуманізму, панславізму та глибокої віри в демократичні традиції українського народу, які він контрастував із деспотизмом самодержавної Росії.

  • Микола Гулак (1821–1899) — юрист, математик і громадський діяч, службовець канцелярії київського генерал-губернатора. Гулак вирізнявся радикальними поглядами і був прихильником рішучіших дій. Усередині товариства він наголошував на неминучості радикальних перетворень та був одним із головних рушіїв конспіративної роботи.

  • Василь Білозерський (1825–1899) — педагог, публіцист і журналіст. Білозерський відіграв надзвичайно важливу роль у формуванні організаційних засад братства, написав низку пояснювальних записок до програмних документів та активно сприяв залученню до руху нових прихильників через просвітницьку діяльність.

Коло учасників: інтелектуальна епоха 1840-х років

Організація хоч і була нечисленною (за офіційними даними слідства, налічувала близько 12 активних членів, хоча ширше коло симпатиків налічувало десятки людей), проте вражала різнобічністю та глибиною талантів своїх учасників. До складу товариства увійшли випускники та студенти Київського університету, викладачі й письменники:

  1. Пантелеймон Куліш (1819–1897) — письменник, історик, етнограф, автор майбутньої першої української абетки («Граматки») та перших історичних романів. Куліш поділяв просвітницькі та ліберальні ідеї товариства, наголошуючи на важливості освіти, розвитку рідної мови та літератури як головних інструментів національного пробудження.

  2. Тарас Шевченко (1814–1861) — геніальний український поет і художник, чиє приєднання до братства навесні 1846 року надали організації потужного революційно-демократичного імпульсу. Погляди Кобзаря були найрадикальнішими: він виступав за повне знищення самодержавства, ліквідацію кріпацтва шляхом народного повстання та побудову вільного суспільства в рамках федерації вільних слов'янських народів.

  3. Опанас Маркович (1822–1867) — етнограф і фольклорист, майбутній чоловік видатної письменниці Марко Вовчок, який активно збирав народні пісні та перекази, долучаючись до культурно-просвітницького крила організації.

  4. Георгій Андрузький (1827– після 1859) — поет, публіцист і студент університету, автор власних проєктів реформування суспільного ладу на федеративних та демократичних засадах.

  5. Інші учасники: до складу братства також входили Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Іван Посяда, Микола Савич та Олександр Тулуб, які представляли цвіт української студентської та педагогічної інтелігенції того часу.

Ідейні течії всередині організації

Незважаючи на спільну мету — знищення кріпацтва, скасування самодержавства та встановлення рівноправного федеративного союзу слов'янських республік із широкою автономією України, — всередині товариства чітко виділялися дві течії:

  • Помірковано-ліберальна (еволюційна) течія (М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозерський) робила ставку на мирні просвітницькі методи, виховання народу, реформи та поступове усвідомлення національної ідеї без кровопролитних потрясінь.

  • Радикально-демократична (революційна) течія (Т. Шевченко, М. Гулак, Г. Андрузький) вважала за необхідне рішучі революційні дії, знищення імперської влади силою та радикальний перерозподіл соціальних благ на користь селянства.

У наступній частині нашого матеріалу ми докладно розглянемо програмні документи товариства, особливості їхньої практичної діяльності, а також драматичні обставини розгрому організації царською владою у 1847 році та долі її учасників.

Чи хотіли б ви детальніше дізнатися про програмні документи («Книги буття українського народу») чи про те, як саме царська влада викрила цю таємну організацію?

Значення та історичний спадок Кирило-Мефодіївського товариства

Ідеологічні течії серед учасників

Усередині організації сформувалися дві основні течії, які визначали подальші шляхи українського національного руху:

  • Помірковано-ліберальна течія (Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Василь Білозерський) — її представники робили ставку на просвітництво, еволюційні перетворення, культурне відродження та мирне об’єднання слов'янських народолюбців у майбутню федерацію.

  • Революційно-демократична течія (Тарас Шевченко, Микола Гулак, Георгій Андрузький) — вони виступали за радикальні методи боротьби, повне знищення самодержавства, ліквідацію кріпацтва та побудову справедливого суспільства через народне повстання.

Доля засновників та розгром організації

Діяльність таємного товариства тривала трохи більше року. Навесні 1847 року через донос студента О. Петрова організацію було викрито царською владою, а більшість її учасників — заарештовано.

Репресії проти кирило-мефодіївців були жорстокими, адже самодержавство вбачало в їхніх ідеях загрозу імперській цілісності:

  • Тарас Шевченко отримав найтяжче покарання — службу рядовим у віддаленому Оренбурзькому корпусі із суворою забороною писати та малювати.

  • Микола Гулак був ув'язнений у Шліссельбурзькій фортеці.

  • Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш та інші учасники зазнали арештів, тривалих заслань під нагляд поліції з обмеженням права на професійну діяльність.

Попри розгром, Кирило-Мефодіївське товариство відіграло надзвичайно важливу роль. Воно вперше перевело українську національну ідею від переважно етнографічно-академічних студій до рівня чіткої політичної програми, заклавши фундамент для подальшого визвольного руху в Україні.

Яке з питань діяльності кирило-мефодіївців цікавить вас найбільше: їхні програмні документи чи творчий доробок Тараса Шевченка цього періоду?