Кому належить крилатий вислів «На Олімпіаді головне — не перемога, а участь»? (Частина 1) Вікіпедія

Олімпійський рух сучасности багатий на традиції, символи, ритуали та крилаті фрази, які формувалися десятиліттями. Серед них немає популярнішого, але й водночас більш суперечливого вислову, ніж знаменита фраза: «Головне — не перемога, а участь». Цей афоризм супроводжує кожні Олімпійські ігри, його цитують тренери, спортсмени, журналісти та вболівальники у всьому світі. Проте за простотою та всенародною любов’ю до цього твердження ховається захоплива історична істини про те, хто насправді є його автором, і чому поширене уявлення про походження фрази є міфом.

Міфи навколо засновника Олімпіад

Протягом багатьох десятиліть у спортивній літературі, підручниках з історії фізичної культури та медіа панувало стійке переконання, що автором цього вислову є французький громадський діяч, історик, педагог і засновник сучасних Олімпійських ігор барон П’єр де Кубертен. Цю думку підтримували тисячі людей, адже саме Кубертен сформулював офіційний олімпійський девіз «Citius, Altius, Fortius» («Швидше, вище, сильніше») та заклав фундаментальні філософські засади олімпізму, які базувалися на чесній боротьбі, гармонійному розвитку людини та вихованні через спорт.

Логіка масової свідомості була простою: якщо Кубертен придумав олімпійський дух, отже, і головну філософську максиму про цінність самої участі у змаганнях сформулював саме він. Ба більше, сам француз активно популяризував ідеї гуманізму в спорті, наголошуючи, що головним завданням атлетів є не просто здобуття медалі будь-якою ціною, а дотримання благородних принципів чесної гри (fair play) та єднання націй.

Однак історичні розвідки та архівні дослідження свідчать про те, що П’єр де Кубертен ніколи не був першоавтором цієї фрази в тому вигляді, в якому ми її знаємо сьогодні, хоча він охоче цитував її у своїх публікаціях та промовах, надаючи їй глибокого олімпійського змісту.

Історичний день у Лондоні: липень 1908 року

Справжнє джерело крилатого вислову слід шукати влітку 1908 року у Великій Британії, де проходили IV Олімпійські ігри сучасности (Лондон-1908). Це були масштабні змагання, які запам’яталися не лише спортивними досягненнями, а й низкою політичних і напружених інцидентів між делегаціями різних країн (зокрема США та Великої Британії). Атмосфера навколо ігор місцями нагадувала гостру конкуренцію національних амбіцій, що викликало занепокоєння у релігійних та громадських діячів того часу.

Переломним моментом для народження легендарної фрази став не спортивний стадіон, а священна амвона. 19 липня 1908 року в лондонському соборі Святого Павла відбулося урочисте богослужіння для учасників, організаторів та почесних гостей Олімпійських ігор.

Цю службу відвідали численні делегації спортсменів із різних куточків світу. Під час проповіді перед високими гостями та атлетами виступив єпископ Пенсильванський (США) Етельберт Талбот (Ethelbert Talbot). Його звернення мало на меті надихнути спортсменів, заспокоїти зайві пристрасті навколо медалей і нагадати про вищі духовні цінності спортивного єднання.

Що саме сказав єпископ Талбот?

Виголошуючи свою промову з амвона собору святого Павла, єпископ Талбот вимовив фразу, яка згодом облетіла весь світ і стала крилатою. У своєму оригінальному контексті вона звучала дещо ширше, ніж сучасне скорочене побутове сприйняття. Історики фізкультури і спорту, зокрема дослідники Ласло Кун і В. Столбов, детально аналізували цей історичний епізод.

Єпископ наголошував на тому, що в олімпійському змаганні найважливішим елементом є сам факт боротьби, виявлення людського потенціалу та солідарність:

«Головне в Олімпійських іграх — це не перемога, а участь, точно так само, як у житті головне, не тріумф, а чесна боротьба».

Ця думка глибоко запала в душу П'єру де Кубертену, який був присутній на тій службі. Французький барон одразу оцінив силу та мудрість цих слів, адгерентно вплетівши їх у свій олімпійський дискурс. Незабаром де Кубертен повторив цю тезу під час урочистого прийому в британському уряді на честь учасників Олімпіади-1908, завдяки чому вислів почав масово поширюватися у європейській та американській пресі, поступово відокремлюючись від імені свого реального автора.

Еволюція та справжній сенс крилатого вислову

Незважаючи на те, що авторство формулювання часто приписують виключно барону П’єру де Кубертену, історія його народження тісно пов'язана з IV Олімпійськими іграми 1908 року в Лондоні та драматичним фіналом марафонського забігу. Тоді італійський бігун Дорандо П’єтрі, виснажений і знесилений, помилково побіг не в той бік на стадіоні, кілька разів падав, але все ж таки перетнув фінішну пряму за допомогою суддів. Хоча його дискваліфікували через сторонню допомогу, мужність аттета вразила весь світ.

Саме під враженням від цієї події єпископ Пенсильванський під час святкової служби для учасників Ігор у соборі святого Петра виголосив доленосні слова про те, що в житті та спорті головне, не тріумф будь-якою ціною, а сама боротьба і гідна участь. П’єр де Кубертен підхопив цю думку, популяризував її, і вона на десятиліття стала неофіційним, але потужним девізом олімпійського руху.

Сучасне переосмислення: чи актуальна ця філософія сьогодні?

У XXI столітті, епоху комерціалізації та надвисоких досягнень, вислів «головне, не перемога, а участь» часто піддається критиці. Професійний спорт вимагає золотих медалей, рекордів і мільйонних контрактів. Критики зазначають, що подібний підхід може нівелювати жагу до першості та розслабляти спортсменів.

Проте справжній сенс цього гасло зовсім не в заохоченні ліні чи байдужості до результату. Він полягає в іншому:

• Перемога над собою: Найвище досягнення атлета, це подолання власних слабкостей, страхів і попередніх рекордів.

• Чесна гра (Fair Play): Повага до суперників, дотримання правил та етики є важливішими за зароблену нечесним шляхом нагороду.

• Цінність процесу: Шлях до олімпійської арени, роки тренувань, стійкість у моменти поразок формують характер набагато сильніше, ніж короткочасна мить тріумфу.

Отже, вислів про участь та перемогу не втратив своєї актуальності й донині. Він слугує нагадуванням про те, що справжній дух олімпізму базується на гуманізмі, взаємоповазі та об'єднанні людей по всьому світу через любов до спорту, де кожен учасник, який доклав максимум зусиль, уже є переможцем.

Яке з олімпійських правил чи традицій цікавить вас найбільше у контексті сучасного спорту?