Історія античних Олімпійських ігор налічує понад тисячу років тріумфу людського тіла, гармонії та духу змагання. Протягом століть священна Олімпія залишалася центром тяжіння для атлетів з усього еллінського світу. Попри політичні конфлікти, війни та зміни імперій, традиція збиратися кожні чотири роки заради прославлення богів і спортивних здобутків трималася непохитно. Однак наприкінці IV століття нашої ери ця грандіозна епоха добігла кінця, залишивши по собі порожні стадіони та зруйновані храми.

Головним винуватцем припинення легендарних змагань історики вважають римського імператора Феодосія I Великого. Правитель, який остаточно закріпив християнство як державну релігію Римської імперії, розпочав масштабну кампанію проти язичницьких культах та традицій. Олімпійські ігри за своєю суттю були нерозривно пов'язані з політеїзмом. Кожен день змагань супроводжувався масовими ритуалами, молитвами та жертвоприношеннями на честь верховного бога Зевса, у чиєму величному святилищі в Олімпії і проводилися турніри.

З погляду нової державної влади, подібні заходи суперечили християнським догмам і підривали релігійну єдність імперії. У 393 році нашої ери (або за іншими даними у 394 році) Феодосій I видав серію суворих указівек щодо заборони язичницьких свят, культів та масових зібрань. Оскільки Олімпіади були найбільшим язичницьким фестивалем античності, вони підпали під цю заборону автоматично.

Рішення імператора не було випадковим капризом, а стало наслідком глибоких цивілізаційних трансформацій. Римська імперія на той момент переживала важкі часи: економічна криза, тиск племен та внутрішні релігійні конфлікти вимагали жорсткої централізації. Старі еллінські традиції втрачали своє колишнє значення в умовах нової християнської ідеології, яка перетворила спорт і культ тіла на пережитки минулої епохи.

Офіційний указ імператора поставив крапку в історії античного олімпізму. Невдовзі після цього указу, за часів правління його наступників, почалося фізичне нищення інфраструктури: храми, статуї та спортивні споруди в Олімпії були зруйновані, а згодом постраждали від нищівних землетрусів та повеней. Тисячолітня традиція згасла на півтора тисячоліття, аж доки П'єр де Кубертен не відродив сучасний олімпійський рух наприкінці XIX століття.