Скільки існує способів стрибків у висоту з розбігу?

Еволюція стрибків у висоту: від ножиць до фосбері-флоп

Сучасні стрибки у висоту виглядають майже як танок над планкою, але колись все було набагато прямолінійніше. За останні півтора століття спорт проїв шлях через п'ять різних технік, кожна з яких відображала прогрес у розумінні біомеханіки та сміливості спортсменів.

Усе почалося зі стилю "ножиці" — найпростішого способу, коли стрибун буквально "різав" повітря ногами, перелітаючи планку. Потім прийшов стиль "хвиля", де стрибун уже активно використовував рухи тулуба, щоб зрушити центр ваги.

Наступний крок — перекат, або "ролл", коли спортсмени стали перелітати планку, лежачи на спині. Це було революційно, але ще не останнє слово техніки.

Потім з’явився перекидний стиль — стрибок з лиця, при якому атлет буквально "кидав" себе через планку. Цей метод дав великий приріст у результаті, але вимагав чудових рефлексів і координації.

І нарешті, у 1968 році американець Дік Фосбері здивував світ фосбері-флопом — стрибком у потилицю. Він підлітав до планки під кутом, перевертався через неї на спину, і весь світ перейняв цю техніку. Саме її ви бачите сьогодні на Олімпійських іграх — елегантну, ефективну, майже неземну.

Тож сьогодні існує багато способів стрибати в себе, але у змаганнях — тільки один: фосбері-флоп. Усі попередні стилі залишилися в історії, але саме вони проклали шлях до сучасних рекордів.