«Думи мої, думи мої…» — голос Тараса Шевченка у віршах

Фраза «Думи мої, думи мої…» стала майже символом творчості Тараса Григоровича Шевченка. Ці слова відкривають не один, а аж 17 творів великого Кобзаря. Серед них — вірші, написані в різні періоди життя поета, але найглибше вони ввійшли в літературу з часів його заслання.

Особливо виділяється твір із такою ж назвою, який Шевченко використав як вступ до нового циклу поезій, створених під час перебування в Оренбурзі. Це було після повернення з Аральської експедиції, складного часу, коли поет, позбавлений свободи, пише з гіркотою про рідну землю, кривди, мрії про волю. У 1846–1850 роках він заносить цей вірш у свій альбом, і той стає немов початком нового «Кобзаря», духовного діні.

Ці рядки, не просто повторення заголовка першого видання «Кобзаря» 1840 року. Вони втілюють стан душі, тривогу, самотність, але й незламну віру. Як тоді, так і тепер, «Думи мої, думи мої…» звучать як заклик до роздумів, до пам’яті, до любові до України.

Кожен із 17 віршів, це відлуння однієї думки, одного болю, одного серця, що б’ється за всіх нас.

Дивіться також

Детальні статті

Схожі теми