«Думи мої, думи мої…» — голос Тараса Шевченка у віршах

Фраза «Думи мої, думи мої…» стала майже символом творчості Тараса Григоровича Шевченка. Ці слова відкривають не один, а аж 17 творів великого Кобзаря. Серед них — вірші, написані в різні періоди життя поета, але найглибше вони ввійшли в літературу з часів його заслання.

Особливо виділяється твір із такою ж назвою, який Шевченко використав як вступ до нового циклу поезій, створених під час перебування в Оренбурзі. Це було після повернення з Аральської експедиції — складного часу, коли поет, позбавлений свободи, пише з гіркотою про рідну землю, кривди, мрії про волю. У 1846–1850 роках він заносить цей вірш у свій альбом, і той стає немов початком нового «Кобзаря» — духовного діні.

Ці рядки — не просто повторення заголовка першого видання «Кобзаря» 1840 року. Вони втілюють стан душі — тривогу, самотність, але й незламну віру. Як тоді, так і тепер, «Думи мої, думи мої…» звучать як заклик до роздумів, до пам’яті, до любові до України.

Кожен із 17 віршів — це відлуння однієї думки, одного болю, одного серця, що б’ється за всіх нас.

Дивіться також

Детальні статті

Схожі теми