Зміст

Станом на сьогодні в Україні офіційно має працювати близько 7000 суддів, проте реальна кількість тих, хто щодня виходить у засідання та виносить рішення, значно менша — трохи більше 5000 осіб. Цей колосальний розрив між штатним розкладом і фактичною наявністю «людей у мантіях» створює ефект вузького горла для всієї правоохоронної системи. Поки Вища кваліфікаційна комісія суддів намагається залатати дірки в апеляційних та першій інстанціях, черги у судах продовжують зростати експоненціально, перетворюючи право на справедливий суд на справжній марафон на витривалість.

Генезис дефіциту: куди зникли арбітри правосуддя?

Фундамент нинішньої кризи було закладено не вчора. Це наслідок багаторічного тектонічного зсуву, спровокованого масштабними переатестаціями, ліквідацією старих установ та тривалим блокуванням роботи органів, що відповідають за добір кадрів. Коли ми говоримо про цифру 7295 — саме стільки посад передбачено граничною чисельністю, затвердженою Державною судовою адміністрацією, — ми бачимо лише фасад. За лаштунками ж ховаються сотні вакансій у судах загальної юрисдикції, особливо в регіонах, віддалених від мегаполісів. Кадровий антракт тривав занадто довго. Багато досвідчених фахівців пішли у відставку за вислугою років, не бажаючи проходити через жорна психологічних тестів та перевірок доброчесності, а молода кров просто не мала фізичної можливості потрапити в систему через непрацюючі соціальні ліфти. Це призвело до того, що в деяких районних судах залишився лише один діючий суддя, який змушений розглядати все: від розлучень до тяжких кримінальних злочинів, що апріорі нівелює якість правосуддя. Дефіцит становить понад 30%, і ця цифра б'є по кожному громадянину, чия справа роками припадає пилом у канцелярії.

Глибокий аналіз структури: від Верховного Суду до районної ланки

Розподіл суддівських сил виглядає вкрай нерівномірно, нагадуючи перевернуту піраміду, де верхівка відносно укомплектована, а основа тріщить по швах. Верховний Суд залишається найбільш стабільною інституцією з точки зору чисельності, хоча й там навантаження на одного суддю вимірюється тисячами справ на рік. Проте справжня катастрофа розгортається в апеляційному сегменті. Тут рівень вакантних посад подекуди сягає 50-60%. Це означає, що апеляційна скарга, яка за законом має розглядатися протягом місяця, чекає своєї черги півроку. Чому так сталося? Процедура добору до апеляції є надскладною і багатоступеневою, а вимоги до кандидатів — захмарними. Інституційна пам'ять вимивається, оскільки наступність поколінь порушена. Ми спостерігаємо парадокс: гроші на утримання судів виділяються, штатні одиниці існують на папері, бюджетне фінансування закладено, але правосуддя не здійснюється через фізичну відсутність суб'єкта прийняття рішень. Окремо варто згадати спеціалізовані суди — антикорупційний та господарські, де ситуація дещо краща завдяки вищому престижу та прицільній увазі міжнародних партнерів, проте загальну картину «порожніх крісел» вони не змінюють.

Практичні наслідки: як порожні крісла б'ють по кишені та нервах

Для пересічної людини питання «скільки всього суддів?» трансформується у прозаїчне «чому моє засідання перенесли на наступний рік?». Математика тут невблаганна. Коли один суддя замість нормативних 20-30 справ на місяць отримує 200, він перетворюється на конвеєрного робітника. Процесуальні терміни стають фікцією. Це породжує ланцюгову реакцію: бізнес не може захистити активи, іноземні інвестори бояться заходити в юрисдикцію, де суперечка може тривати вічність, а потерпілі у кримінальних провадженнях втрачають надію на відшкодування збитків. Крім того, надмірне навантаження є головним ворогом неупередженості. Втомлена людина схильна до помилок, а в судочинстві ціна помилки — людська доля або мільярдні статки. Наразі система тримається на ентузіазмі тих, хто залишився, але цей ресурс не безмежний. Якщо динаміка заповнення вакансій не випередить темпи виходу суддів у відставку, ми ризикуємо отримати повний параліч судової гілки влади в окремих областях, де вже сьогодні правосуддя фактично «виїзне» або здійснюється дистанційно з сусідніх районів.

Поширені помилки та поради експертів

Аналізуючи питання кількості суддів, дослідники та юристи часто припускаються типової помилки — змішування понять штатної чисельності та фактичної кількості працюючих фахівців. Експерти наголошують: цифра у штатному розписі (яка зазвичай становить близько 7000 посад для судів усіх рівнів) майже ніколи не збігається з реальністю. На практиці дефіцит кадрів може сягати 30%, що призводить до надмірного навантаження на тих, хто залишився в системі.

Ще один важливий аспект — ігнорування динаміки оновлення корпусу через роботу Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС). Порада від професіоналів: якщо вам потрібна актуальна статистика для юридичного дослідження чи позову, завжди перевіряйте щомісячні звіти Державної судової адміністрації. Орієнтуйтеся не на загальну кількість «мантій» у країні, а на кількість суддів у конкретному регіоні чи спеціалізації (адміністративній, господарській або кримінальній), оскільки саме цей показник впливає на швидкість розгляду вашої справи. Пам’ятайте, що «суддя без повноважень» — це ще одна категорія, яка статистично числиться в суді, але фактично не може здійснювати правосуддя через закінчення терміну призначення.

Часті запитання (FAQ)

Хто встановлює граничну кількість суддів в Україні?

Кількість суддів у конкретному суді визначає Державна судова адміністрація України за погодженням із Вищою радою правосуддя. При розрахунку враховується обсяг роботи, кількість населення в регіоні та середня тривалість розгляду справ. Це гнучкий показник, який може змінюватися залежно від бюджетного фінансування та реформування карти судів.

Чому вакантних посад так багато, якщо є попит на професію?

Процес відбору суддів є багатоетапним і надзвичайно суворим. Він включає спеціальні перевірки, кваліфікаційні іспити та психологічне тестування. Часто процедури добору призупинялися через реформування органів, що відповідають за призначення (ВККС та ВРП), що створювало тривалі «паузи» у поповненні суддівських лав.

Чи впливає кількість суддів на якість судових рішень?

Прямого зв’язку між кількістю та якістю немає, проте є критичний поріг навантаження. Коли один суддя розглядає понад 100 справ на місяць, ризик технічних помилок зростає. Експертний висновок свідчить, що оптимальна чисельність — це баланс, при якому суддя має достатньо часу для глибокого вивчення матеріалів справи та актуальної практики Верховного Суду.

Вердикт редакції

Питання «скільки всього суддів» — це не про суху статистику, а про ефективність доступу до правосуддя. На сьогодні Україна перебуває в стані активного кадрового оновлення. Ми вважаємо, що ключовим показником успіху є не досягнення максимальної цифри у штаті, а заповнення вакансій доброчесними та висококваліфікованими фахівцями. Поточний дефіцит залишається викликом, але системна робота над конкурсами дає надію на те, що черги в судах скоротяться, а справедливість стане швидшою та доступнішою для кожного громадянина.