Який спосіб старту виконується на спринтерські дистанціях?

Високий старт у спринтерських забігах

На коротких дистанціях, таких як 100, 200 і 400 метрів, спортсмени використовують так званий високий старт. Це класична техніка, яку вже багато років застосовують у легкоатлетичних змаганнях. У такій позиції бігун відштовхується від землі, спираючись на обидві ноги, але не використовує стартові колодки – тобто це положення «з місця».

Проте на міжнародних стартах, особливо в елітному рівні, атлети найчастіше застосовують старт із колодок, який традиційно називають низьким стартом. У цьому випадку спортсмен встановлює дві колодки на доріжку, приймає позицію «на старт» з опорою на руки та задню ногу, а потім різко прискорюється після пострілу. Це дозволяє ефективно використати імпульс і максимально швидко розігнатися.

Хоча в опитуванні згадується «високий старт», на практиці термін може викликати плутанину. У професійному спринті під «високим стартом» іноді мають на увазі фінальну фазу відштовхування, коли тіло майже випрямлене. Але загальноприйнятим є низький старт із колодками – саме він забезпечує найкращі результати.

Тож, попри формальну відповідь, правильніше сказати: на спринтерських дистанціях домінує низький старт із стартових колодок. Це техніка, відточена роками, щоб кожна сота секунди лічилися.